Сторінка:Історичні піснї українського народа. 1908.pdf/27

Тодї козаки Ляхів ратували, —
За патли хватали,
Та ще й далї під лїд підпихали
І стиха словами промовляли:
„Ей, Ляхи-ж ви, Ляхи, мостивії пани!
Колись наші дїди над сею річкою козакували
Та в сїй річцї скарби поховали.
Як будете скарби находити,
Будем з вами по полам дїлити,
Тодї будем з вами за рідного брата жити.
Ступайте, тут вам дорога одна —
До самого дна!…

 

2.

Ой, в Чутї, в лїсї козаки гуляли,
З ляцької области добич вони мали
Дерли вони панів, дерли і Ляхів;
Де жид богатий, то й того не минали.
Памятайте ляшки, де козацькії шляшки
Тай не забувайте і нас споминайте.
Бо як ми живі будем, то вас не забудем,
Хоч у десять годів, то до вас прибудем.

 

XII. Запорожець.

Хоть дивись на мене, та ба, не вгадаєш,
Відкіль родом, і як зовуть, нї чичирк^[1] не знаєш.
Коли трапилось кому у степах бувати,
Той може прізвище моє угадати!…
А в мене імя не одно, а єсть їх до ката;
Так зовуть, як набіжить на якого свата:
Жид з біди за рідного батька почитає,
Милостивим добродїєм ляхва називає…
Тепер, бачу, на сьвітї біда,
Що мене відцурав ся рід,
Не бій ся, як був богат,
То казали: „Іван брат“;
А тепер, ях нїчого не маю,

1. нї трохи