То й нїхто й не знає.
А як розживеть ся голота, тай загуляє,
Тодї до чорта роду і всякий пізнає…
Гай, гай! Як я молод бував,
Що то в мене була за сила!
Як Ляхів боров, то й рука не трусила.
Бачу, що вже не добра лїт наших година,
Скоро цьвіте і вяне, як у полї билина.
Хоча-ж мінї і не страшно на степу вмирати,
Тільки жаль, що нїкому буде поховати.
Татарин цураєть ся, а Лях не приступить,
Хиба яка звірюка за ногу в байраки поцупить.
І справдї, пристарівшись, на Русь пійти мушу,
Бо там обпоминають попи мою душу.
Тількиж мінї не хочеть ся на лаві вмирати,
Ще тягне охота з Ляхами гуляти!
Хоч уже і зледащів, однак чують плечі:
Здаєть ся поборов ся б і ще з Ляхами гречи[1]
Іщеб прогнав панів за Вислу хоч трохи,
Гинулиб Ляхи, як від жару блохи!…
Случалось мінї нераз в степах варить пиво:
Пив Турчин, пив Татарин, пив і Лях на диво;
Богацько лежить і тепер з похмілля
Мертвих голов і кісток від того весїля!
Надїя в мене певна: мушкет сїромаха,
Та ще не заржавіла шабля моя сваха.
Хоч вона не раз кровю вмила ся,
Таки й тепер, як би розізлила ся,
То неоден панок лобом двиним стане,
Колиж втїкать хвалить ся, на спису застряне.
А як лук натягну, брязну тятивою,
То мусить з поля втїкати хан кримський з ордою.
Гей, нутеж ви, степи, горіть пожарами,
Бо вже час кожухи мінять на жупани з Ляхами!…
Козак Іван Виногура.
У нього добра натура;
В Польщі Ляхів оббирає,
Смертю карає!
