ться і Ялтушків (Єлтушків)[1]. 1537 року його купила польська королева Бона Сфорца. Тоді ж Ялтушкову надано права містечка[2]. Ялтушків лежав на т. зв. Кучманському шляху і понад сто років був важливим оборонним пунктом. У 1542 роді Бона Сфорца частину його жителів переселила в Бар.
З початку XVI ст. Ялтушків фігурує не лише як оборонний пункт, а й як один з місцевих центрів ремесла й торгівлі. 1556 року йому було надано магдебурзьке право, яке, однак, не звільняло населення від феодальних повинностей. Міщани зобов'язані були вирушати з барським старостою у військові походи, платити податки по 15 грошів з диму, давати 2 третини вівса, бджільну десятину, один день орати панське поле. Найтяжчою повинністю для населення було утримувати польський гарнізон, що розташувався у Барі[3]. Необмежені права старост, їх сваволя викликали невдоволення місцевих жителів. Населення Ялтушкова в 1556 і 1562 рр. скаржилося польському королеві на барського старосту Б. Претвича, який накладав на них додаткові податки, запроваджував різні повинності.
Крім феодального й національного гніту, населення терпіло також від частих набігів татар і турків. Тричі — в 1549, 1568 і 1569 рр.— турецько-татарські завойовники нападали на Ялтушків, знищували або забирали в полон населення. В 1570 році в Ялтушкові залишилося всього 20 господарств міщан (в 1565 році ще було 48)[4].
У другій половині XVII ст. посилився наступ феодалів на селян і міщан. Влада старости лишалася необмеженою. Частина жителів рятувалася втечею на Брацлавщину й Київщину. Блискучі перемоги повстанського війська під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем, взяття Кривоносом Барського замку викликала заворушення серед населення Ялтушкова. Багато його мешканців пішли в загони Кривоноса, Нечая, Богуна. Але на підставі Зборівського договору Ялтушків та інші міста й села Поділля залишилися під владою Польщі[5]. Це було підтверджено й Андрусівським перемир'ям між Росією і Польщею. В 1672 році за Бучацьким договором Ялтушків у складі Поділля потрапив під владу Туреччини. Турецьке поневолення, яке тривало 27 років, знову змінилося польсько-шляхетським.
Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Ялтушків за новим адміністративним поділом увійшов до Могилівського повіту Подільської губернії. За півстоліття з часу возз'єднання в містечку сталися значні зміни. Появилися деякі підприємства. 1844 року тут уже були винокурний, пивоварний і цегельний заводи, які належали поміщикові[6]. Але становище населення залишалося дуже важким. Запровадження урочної системи для селян призвело до того, що в період збирання врожаю вся сім'я від неділі до неділі гнула спини на пана, не маючи змоги зібрати врожай із свого клаптика землі. Частина селян-кріпаків працювала на цукровому, пивоварному й цегельному заводах. У квітні 1826 року до Ялтушкова дійшла чутка про появу сина Івана Гонти, який закликає до другої Коліївщини. Сотні селян Ялтушкова, Слободи-Ялтушківської, Шершнів та інших сіл поповнили загони У. Кармалюка, Й. Серветника та І. Малярчука, які діяли в районі Ялтушкова—Бара—Ушиці. Повстанці громили поміщицькі маєтки, чинили розправу над ненависними панами.
Маніфест про скасування панщини обнародували в Ялтушкові в березні 1861 року. Вже на початку квітня цього року селянки Ялтушкова припинили роботи в економії поміщика, стали вимагати скасування жіночих панщинних днів.
- ↑ Архив Юго-Западной России, ч. 8, т. 1, стор. 29.
- ↑ Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета» вып. 9, стор. 145.
- ↑ Вінницький облдержархів, ф. 472, оп. 1, спр. 294, арк. 1.
- ↑ Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 2, стор. 217.
- ↑ Історія України в документах і матеріалах, т. 3. К., 1941, стор. 186.
- ↑ «Журнал министерства внутренних дел», 1845, № 9, стор. 517.
