Поступово змінювався зовнішній вигляд міста. В кінці XV століття за розпорядженням Казіміра IV для відбудови Києва, зруйнованого Менглі-Гіреєм, зігнали 20 тисяч людей з різних місць України. На початку XVI століття за проектом українського зодчого І. Служки замість старого замка побудували новий, що займав усю верхню частину замкової гори, обнесеної високою стіною. У стіні через певні проміжки стояли 15 триповерхових башт з бійницями. Дві головні башти мали ворота: одні виходили на північний схід, т. зв. «Воєводина брама», а другі — «Драбська брама» — на південь, у напрямі гори Клинецької. На одній з башт був встановлений годинник. На замковому подвір'ї знаходились будинки воєводи і ротмістра, що командував гарнізоном, 3 православні церкви і католицька каплиця та інші будівлі[1]. В Києві в той час будинки були одноповерхові, дерев'яні, криті гонтою або дошками.
Центром міста був Поділ, де налічувалося кількасот будинків і чимало церков. Кращі будинки належали купцям, лихварям і землевласникам. Тут же знаходилась більшість торгових площ, тому чужоземцям інколи здавалося, що на Подолі розташоване все місто. Так, польський історик і дипломат Р. Гейденштейн писав: "Нинішнє місто Київ знаходиться не в старовинних мурованих укріпленнях, а дещо нижче, біля Дніпра, він не подібний на старовинний Київ[2]. Забудовувався Поділ без будь-якого плану. В люстраціях 1570 року писалося: «Тут ані місця порядного, ані вулиць слушних нема: просто оселяються, наче в лісі; кожному вільно будувати. як він захоче».
Як самостійне поселення описують сучасники Печорське містечко. На початку XVII століття біля стін Києво-Печерського монастиря виросла велика слобода — тут селилися торговці, ремісники, монастирські селяни[3]. Найменше забудовувалось Верхнє місто.
Встановити точно кількість населення в Києві в першій половині XVII століття неможливо, бо нема документальних даних. Єдиним вірогідним джерелом є перепис Київського воєводства, проведений польськими королівськими ревізорами в 1622 році. Згідно з цим переписом у місті було 1750 дворів. Коли припустити, що на один двір припадало в середньому по 6 чоловік, то можна гадати, що в першій чверті XVII століття в Києві налічувалося понад 10 тис. жителів. Проте сюди не входить численне духовенство, шляхта, польські жовніри та бідніше населення, яке не сплачувало податків. Отже, можна зробити висновок, що населення Києва досягало 15 тис. чоловік[4]. Переважну більшість становили міщани — ремісники і торговці. Кількість населення в місті збільшувалась, головним чином, за рахунок утікачів із сіл Київщини. Значна частина їх займалася промислами, дрібното торгівлею або працювала у багатих міщан.
З кінця XV і особливо в XVI столітті Київ стає одним з найбільших центрів міжнародної торгівлі. З Росії та Білорусії по річках Дніпру, Прип'яті і Десні судна з різними товарами йшли до Києва, а звідси далі на південь. Через Київ проходив також торговий шлях із Західної Європи у країни Сходу. В XV столітті російські, молдавські, вірменські та інші купці мали на Подолі великі склади товарів. У Києві навіть існувала колонія вірмен. Ще в 1474 році посол Венеціанської республіки. А. Контаріні, який побував у Києві, залишив про місто такі свідчення: «Місто Київ лежить на кордоні з Татарією. Сюди з'їжджається безліч купців з Великої Росії з різними хутрами, які вони відправляють у Кафу з караванами… Київ повний достатку хліба і всякого роду м'яса»[5].
- ↑ Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 1, стор. 107–111.
- ↑ Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей, отд. 2. К., 1874, стор. 24.
- ↑ Там же, стор. 46.
- ↑ Історія Києва, т. 1, стор. 148.
- ↑ Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей, отд. 2, стор. 6–9.
