зарозумілих крамольників бояр, що верховодили в державі, обдирали народ, а відтак чи не вони були головними справниками упадку держави. Вся Україна покладала на Романа великі надії, бо з українських князів він був найсильніший. Та в поході проти Поляків під Завихостом над рікою Вислою поляг великий князь у бою 1205 р.
Князь Роман оставив вдову і двох синів-недолітків, старшого Данила, що мав 4 роки і молодшого дволітного Василька. Їх взяв в опіку угорський король Андрій, приятель і союзник Романа й як се звичайно буває у сирітських опікунів, почав присвоювати собі багаті Галицько-волинські землі. До Галича прислав угорську залогу з „томителями“ боярами, а на галицький престіл приготовляв свойого старшого сина Кольомана. Сам себе став називати королем Галичини й Володимирії. З другої сторони на сирітську батьківщину напосідався також сусід, краківський князь Лєшко Білий. Галичина була шпіхлірем дооколишніх країв і їх володарі старалися разураз нею заволодіти. Деякі українські князі також ласим оком гляділи на багаті галицько-волинські волости й вибиралися часто на них походом із помічю Угрів, Поляків, Половців. Деяких із них взивала якась партія бояр, які користали з безсильної малолітности сиріт-наслідників і намагалися віддати Галичину тому, хто їм за неї більше давав. Бояри були байдужі на загальне добро рідної держави та всього населення, щоби тільки ніхто не обмежував їх прав-привилеїв, та не вмішувався в те, як вони правлять селянством і міщанством, що стогнало під їх твердим пястуком.
Дехто з бояр задумував також тихенько, чи йому б самому не сісти на княжому престолі. Одному з них Володиславови було се навіть раз вдалося, та не на довго, бо тоді саме „добрі сусіди“ угорський король Андрій, та польський князь Лєшко задумали поділитися сирітською спадщиною. Вони поженили своїх малолітних дітей (син Андрія Кольоман мав 5 літ, а донька Лєшка Сольомея 3 роки) і в Спішу 1214 р. розділилися так, що Галич з титулом короля остався при малому Кольомані, а до Польщі прилучено західну часть Галичини з Перемишлем. Вдові і сиротам оставлено Володимирську волость без Берестейщини і Холмщини.
З українських князів нікому не вдалося на довше заняти Галичину, бо або виступали проти них бояри, які самі кликали й самі часто проганяли князів, або відтак Данило боровся з ними за батьків престіл.
Найдовше змагалися за Галичину чернигівські князі Іго-
