більшого студіював Рим і зацікавився соціальною боротьбою останніх часів республіки й появою християнства, а потім взагалі історією стародовніх релігій. Проф. загальної історії Шульгин, кидаючи кафедру в 1862 р., рекомендував мене університетській раді, яко майбутнього кандидата на професуру, й раяв послати мене по скінченню курса за кордон.
Польський рух мав великий вплив на моє політичне виховання. Родом з лівого боку Дніпра, я не мав ясної думки про поляків й співчував їм яко жертвам російського деспотизму, хоча, яко українець, я не зовсім забув про те, як Польща гнобила Україну [ще малим я прочитав «Исторію Малой Россіи» Бантиша-Каменського]. Прибувши на правий берег Дніпра, до Київа, я побачив, що Поляки тут аристократія, а не нарід, і був вражений тим, що навіть студенти-поляки б'ють своїх слуг та ходять до «костьолу» ретельно, там стоять на вколішках [ми студенти — «русскіе» або «православные» всі були гарячі демократи, а в релігії — атеісти]. Разом з тим мені кинулась в вічі нетерпимість поляків до «русскихъ», а особливо до українців.
Останні вже року 1859 мали у Київі окремий національний гурток, хоча власне величезна більшість «православних» студентів Київського університету [коло 500 душ з вільними слухачами] були з роду українці. Цей гурток піклувався про розвиток українскої мови й літератури та бажав самостійного становища українскої нації
