Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 28 —

Польшѣ и Великорусской демократіи“). Тай взагалі я переконався, що вся приязливість „впередовців“ до мене пояснюється сподіванкою, що, при моїй тоді ще не підірваній популярности в Галичині, я зможу допомогти їм переправляти їхні видання до Росії. Цю перевозку я й постарався їм улегшити, а в инші стосунки не входити й вести свою працю осібно.

Я дуже охочий був залишитись у Відні й роспочати своє видання на російській і українській мовах. Та прибувши до Відня, побачив що молоді Галичане хоча й розвинулись від 1871 р., але все ще мало стали європейцями. Я надумав їхати до Росії, тим більш, що треба ж було взятись за видання „Історичних пісень українського народу“, а до того і взагалі обдивитись у Росії. По дорозі я побачив Галичину й тамошніх українофілів. З ними я не зійшовся, бо вони тоді були під впливом свящ. Качали, котрий з реакції проти старих рутенців, які так довго прислуговували партії австро-німецьких централістів, пристав до партії магнатсько-клерікальних федералістів, як кн. Юр. Чарторийський. Спілку цю я вважав зовсім дивовижною для приклонників Шевченка, й по приїзді з Львова до Київа першою моєю справою було редагування декларації (котру підписало 45 київсьтих українців) проти брошюри Качали „Політика Русиновъ“ та проти обох галицьких партій. У декларації нашій стояло, що основою нашої політики можуть бути тільки: в культурі — раціоналізм, в політиці — федералізм, в питаннях соціальних — демократизм.