Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 29 —

У Київі я застав чималий рух серед Українців. Старші (з де-більшого вчителі гімназій) утворювали зерно нововідкритого Південно-західнього одділу російського географічного т-ва; молодь, студенти, сходились у гутки й працювали над словником, з'являлися думки й про популярні книжки. Але багато чого не подобалось мені у київських українофілів: перше, уступчивість офіціальним колам й залицяння до консервативних кол, — а у молоді навіть ворожнеча до „радикалів“, як тоді звано соціалістів; друге — величезна одсталість од європейських ідей наукових і політичних, та претензія вирішать всі справи самим-но національним духом, як то робили московські слав'янофіли. На моє здивування студенти українського гуртка, навіть більш здатні й учені, не знали чужих мов і через те, мріючи бути вільними од „московської“ цівілізації, справді не могли стати вище од неї, і опинялись навіть нижче російських радикалів, які так саме були не здатні черпати ідеї безпосереднє з Європи, але котрі все ж читали Міля, Маркса, Лясаля й инш., хоча у російських перекладах. Це все здавалось мені тим більш ненормальним, що, по моєму, найзначніша частина одзнак України од Московії поясняється тим, що до XVIII віці Україна була більш зв'язана з Західною Європою й хоча поволі (через татар), а все таки йшла разом з З. Європою у суспільному й культурному поступі. Перебування у З. Європі остаточно переконало мене, що саме європеізм, або космополітизм, який не одкидає окремих національних варіацій загальних ідей та форм, — і являється