не завершилась на сьому: „Московск. Вѣд.“ вмістили з проводу київського обіду статтю, у котрій згадали про те, як проти гр. Толстого наче-б то штучно здіймалась (ворогами Росії) серед громадянства агітація, але як тепер громадянство почитує систему гр. Толстого; доказ цьому — обід влаштований у Київі, „матери городовъ русскихъ“, откуда дважды пошло въ Россію просвѣщеніе“. Така підставка, образлива для Київа дуже роздратувала мене, й я написав замітку про те, що „Московскія Вѣдомости“ неправдиво передали зміст київських промов гр. Толстому. Так дарма було-б брати одного оратора редактора Бунге за приклонника класицизму, бо у свій час він писав статті на користь реальної освіти. Зі всіх промовців тілки тайний совітник Юзефович[1] прямо вихваляв гр. Т-ого за те, що буцім-би то він врятував школу од роспаду, але-ж цей самий Юзефович на банкеті Пирогова обороняв тогочасну школу од докорів в роспаді і доводив досконалість цієї школи перед попередньою. Само собою, що замітка моя, уміщена у 12 № „Вѣстн. Евр.“ викликала проти мене гнів реакційних кол Київа та редактора „Кіевлянина“. Прямо напастити на мене спочатку було ніяково, а через те почали нападать на Київське географичне товариство, у котрому я брав діяльну участь. Товариство це почали називати українофільським кагалом, котрий, під прапором науки, проводить політичний сепаратизм. Напади (у «Кіевлянинѣ», „Голосѣ“,
- ↑ Котрий року 1847 видав Костомарова й инш.
