Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 34 —

ясніще провів цю-ж думку у статтях „Новокельтское и провансальское движеніе во Францій „(В. Е.“ 1875, авг. і сент.)

Друга стаття моя (і моєї жінки) „Народныя нарѣчія и мѣстный элементъ въ обученіи“, уміщена в „Вѣст. Евр.“ (август 1875 р.), встигла проскочити раніш київських доносів і почала було викликати балачки в педагогичних колах, які після доносів мусили замовкнути.

По волі я став одчувать й адміністративні пазурі. Мене закликав попечитель й заявив, що міністр незодоволений з мене, бо буцім би то на вступній лекції я оповістив, що буду викладати історію в соціалістичному напрямку. Виявилось, що й міністр чи той доносчик, котрий сповістив йому про мою лекцію (кажуть проф. X.), прийняв слово соціологія за соціалізм. У відповідь на донос, я післав свою лекцію до „Журн. Мин. Нар. Просв.“, де й було її видруковано під заголовком: „Положеніе и задача науки древней исторій“. Після того мені не дозволено було читати публічні лекції про первістну культуру. Нарешті, у маю 1875 р., на кінці семестру, попечитель оповістив мені бажання міністра, аби я залишив київський університет. Я спитав про причину. Попечитель сказав мені, що я у закордонних виданнях проповідую „отдѣленіе“ Малороссіи отъ Россіи и присоединеніе ея къ Польщѣ“. Я щиро розсміявся й обіцяв подати попечителеві польські рецензії на мої закордонні публікації („Il movemento ruteno“, „Література російська“ й инш.),