Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 35 —

рецензії, де мене прямо обзивають московським агентом. Вийти в одставку й тим визнати обвинувачення, абсурдні й несправедливі, я одмовився й зауважив, що міністр, як усякий начальник у Росії, може скинути мене без прохання, по 3-му пункту, як то кажуть у Росії.

Після цього я виїхав на вакації до Галичини, Буковини й Угорщини, при чому повіз з собою зібрану приятелями невеличку суму грошей на допомогу Герцоговинцам, котрі тільки-що роспочали своє знамените повстання. Це, я певен, була перша допомога для герцоговинців, яка прибула з Росії. Під час подорожі по Галичині я був на русинському мітінгу у Галичі, само собою тільки як глядач, але тамошні „москвофіли“ післали до Київа проф. Гогоцькому телеграму, що я буцім-би то проголосив відокремлення України од Росії й спілку її з Польщею. Телеграму цю було передано до міністерства. Тим часом міністр гр. Толстой, отримавши од Київського попечителя мою відповідь на пропозіцію вийти в одставку, доклав про мене цареві, виставивши мене, звісно, сепаратистом. Царь дав наказ: знову запропонувати мені подати прохання про одставку з київського університету й не приймати мене до південних університетів (Харьківського й Одеського), але не боронити мені податись до університетів північних, великоруських. Разом з тим царь призначив комісію (з міністра народньої просвіти гр. Толстого, міністра внутр. справ Тімашева, шефа жандармів Потапова й тайного совітника Юзефовича для розслідування українського руху й при-