Сторінка:Автобіографія (Михайло Драгоманов).pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 41 —

Для першої мети служить мені переважно „Громада“, для другої — брошюри й статті по російських журналах; а тепер найбільш газета „Вольное слово“.

Сербсько-болгарський рух, а після війна з Турцією давали мені, само собою, зручну нагоду для проведення ліберально-федеральних ідей на російській мові. Я намагався викладати їх у Росії й заслав з Женеви року 1876 до петербурзької газети „Молва“ статтю „Чистое дѣло требуетъ чистихъ средствъ“, у якій старався довевести, що тільки вільна Росія може визволити балканських слав'ян. Але за мою статтю газету було заборонено на 8 місяців. Тоді я став викладати свої думки у брошюрах, видаваних у Женеві: „Турки внутреніе и внѣшніе“ (1876)[1] Внутреннее рабство и война за освобожденіе“ (1877), „До чего довоевались?“ (1878). У другій з цих брошюр я викладав minimum політичних реформ в Росії, котрий повторив і в брошюрі „До чего довоевались?“, написаній переважно для офіцерів армії.

    тут була мені нагода познайомити европейську публіку з Україною та допомогти викласти географію всіі Росіі з федерального погляду.

  1. Листом до видавця „Новаго Времени“ О. С. Суворина, з котрим я колись співробітничав у ліберальних „С.-Петербургскихъ Вѣомостяхъ“ Корша, і котрий року 1876 запрошував мене на досить вигодних з матеріального боку умовах вести у „Нов. Вр.“ одділ закордоноі політики. Пропозіціі цієі я не прийняв, а після „Нов. Вр.“ стало чіпать мене і напало на мене за статтю у „Молвѣ“.