Перейти до вмісту

Сторінка:Адріян Кащенко. З Дніпра на Дунай (1919).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
II.
 

Після повороту запорожського війська з війни, січове життя пішло своєю чергою. Одсвяткувавши й одгулявши де-який час у рідному гнізді, запорожці взялися до своєї улюбленої праці: рибальства та полювання. Великими ватагами попливли вони на дубах у Великий Луг[1], що простягався по-над Дніпром од Січі аж до острову Хортиці й розпорошилися там по річках, озерах та зелених, диких пущах плавні: хто з сітями та всяким знаряддям ловити рибу, а хто з рушницею полювати на дорогого звіря та птаство.

Там, у Великому Лузі, запорожці пробули аж до того часу, поки, зімою, пішла по річках крига; тоді до Січі знову зібралося все товариство й по курінях знову стало весело та гучно… Найвеселіше ж було на Різдво та Новий Рік, бо тоді що-дня по курінях грали музики й козацтво гуляло й танцювало.

Наприкінці місяця лютого, як тільки на Підпільній поламало кригу, запорожці знову поїхали дубами по плавнях, а після Великодня, як тільки добре зазеленіла по степах травиця, багато січового товариства пороз'їздилося кіньми: хто до Бугу на рибальство, хто в Дике Поле на полювання, а хто аж у Ногайські степи, на Кальміус та Берду по всяку здобич; на Січі ж знову лишилося на літо не більше як половина, товариста.

Василь заздрим оком поглядав на всіх тих запорожців, що сідали на дуби та на коней. Він третій

  1. Великим Лугом звався низький острів, оточений річками: Дніпром, Кушугумом та Кіньською. Ввесь він був порізаний протоками й озерами та вкритий лісом. Ще й зараз у Великому Лузі дуже багато риби й дичини.