Після повороту запорожського війська з війни, січове життя пішло своєю чергою. Одсвяткувавши й одгулявши де-який час у рідному гнізді, запорожці взялися до своєї улюбленої праці: рибальства та полювання. Великими ватагами попливли вони на дубах у Великий Луг[1], що простягався по-над Дніпром од Січі аж до острову Хортиці й розпорошилися там по річках, озерах та зелених, диких пущах плавні: хто з сітями та всяким знаряддям ловити рибу, а хто з рушницею полювати на дорогого звіря та птаство.
Там, у Великому Лузі, запорожці пробули аж до того часу, поки, зімою, пішла по річках крига; тоді до Січі знову зібралося все товариство й по курінях знову стало весело та гучно… Найвеселіше ж було на Різдво та Новий Рік, бо тоді що-дня по курінях грали музики й козацтво гуляло й танцювало.
Наприкінці місяця лютого, як тільки на Підпільній поламало кригу, запорожці знову поїхали дубами по плавнях, а після Великодня, як тільки добре зазеленіла по степах травиця, багато січового товариства пороз'їздилося кіньми: хто до Бугу на рибальство, хто в Дике Поле на полювання, а хто аж у Ногайські степи, на Кальміус та Берду по всяку здобич; на Січі ж знову лишилося на літо не більше як половина, товариста.
Василь заздрим оком поглядав на всіх тих запорожців, що сідали на дуби та на коней. Він третій
- ↑ Великим Лугом звався низький острів, оточений річками: Дніпром, Кушугумом та Кіньською. Ввесь він був порізаний протоками й озерами та вкритий лісом. Ще й зараз у Великому Лузі дуже багато риби й дичини.
