Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

8

тепер немає аж до Варшави, а отсих кілька десятків жовнірів, що пан ваш держить при собі, невже ж ви сами не подолаєте? Хто хоче бути вільним, той сам собі повинен добувати волю! Нема чого на инших покладатись! Беріть до рук зброю, яка в кого єсть, а в кого нічого нема, той нехай загострить кілок, або візьме до рук хоч кійок добрий! От, як смеркне, збірайтеся всі сюди, то я й поведу вас!

 — Скажи ж нам, хто ти єсть?

Запорожець Морозенко та й годі! Той самий, що засипає ворогам морозу за шкуру!

Оповідання Морозенка та його запальні речі осяяли світлом і зміцнили душі пригноблених людей. Всі схаменулися й зрозуміли, що воля в їх власних руках. У ту ж ніч заблищали ножі й почалась розплата з гнобителями за всю кривду. Не вспіли ще проспівати перші півні, як село було вже вільним і славило запорожців, оборонців козацької слави.

II.

У чистому полі, на широкому роздоллі, ледве помітним шляхом їхала на добрих конях ватага козаків. Попереду тих козаків, у червоних жупанах, сяючи на сонці дорогою зброєю, басували кіньми славні побратими Данило Нечай та Іван Богун.

Ці два запорожські ватажки мали кожен окрему вроду і вдачу: Нечай був велетень, що його не всякий кінь видержував на собі, Богун же був не дуже великий, але кремезний і такий дужий, що роздрятованого бугая спиняв за роги; Нечай був веселий і жартовливий гультяй, Богун же трохи суворий і гульні не любив; Нечай нічого не страхавсь і, воюючи, кидався на ворога осліп, Богун же завжди обмірковував, яким би то чином здолати ворога так, щоб і самому лишитися цілим і не вигубити товариства…