Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

9

Запорожці дуже любили Нечая за його щиро козацьку вдачу й дуже поважали Богуна за його спритний розум. Ніколи не було кращого побратимства для військової справи, як побратимство Нечая з Богуном, бо Богун давав Нечаєві поради, як перемогти ворогів, а той перемогав.

Обидва козаки давно покинули рідні оселі й пішли на Січ, бо тільки там і була воля, звідтіля тільки й можна було допомагати рідній Україні. Не було ні одного повстання, щоб у йому побратими не брали участи. Вони ходили на поляків, на Крим та на турецькі землі, і в тих походах та війнах Богун не один раз рятував свого шпаркого побратима від смерти.

Така була пора, коли чигиринський сотник Богдан Хмельницький підняв повстання проти поляків.

Хмельницького побратими знали добре. Він для січовіків був свій. Через те, коли Хмельницький прибув до Січі збірати товариство, Нечай та Богун перші приєдналися до його й під час усієї війни ставали йому у великій послузі.

Тепер, після перемоги над польським війском під Жовтими Водами й під Корсунем, Нечай та Богун пішли піднімати на поляків Брацлавщину, Поділля та Волинь.

Вийшовши з Білої Церкви з кількома десятками запорожського товариства, вони швидко згуртували коло себе великий загін і йшли Київщиною на Поділля, лишаючи позад себе попалені панські будинки та зруйновані замчища.

Попореду побратимів розійшлися в усі боки вірні товариші, як от і Морозенко з Полуяном, і намовляли людей узброюватись та вставати на поляків, так що Нечаєві й Богунові доводилося ставати до бою тільки там, де в панів були цілі хоругви жовнірів, вояків, або де пани ховалися по великик та міцних замках.