Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

12

 — Світе мій ясний!… Дитино люба! Невже знову посиротити мене хочеш?

 — Не плачте, мамо, — одповів син — та поблагословіть у поход іти. Не за-для гульні покидаю вас, а щоб рятувати земляків од неволі й знущання!

 — Ну, так нехай же тебе Господь Бог захистить! — І стара мати побожно хрестила тремтячою рукою свого велетня-сина.

Через який час до Красного наближалася чимала валка козаків з обома славними ватажками. Сонце тільки що сховалося за лісом і на заході ще червоніла зоря: зірки одна по одній неначе виринали з неба; на річку й байраки спадала мла: села, що розлягалися по над шляхом, були поквітчані зеленими садками й запашними квітками… Тихо та любо було навкруги, неначе в раю… Здавалося, що спокій та щастя панують по всій тій країні… Проте це так тільки здавалося, на справжки-ж тут брат на брата гострив ножа, брат братові завдавав тяжких мук!…

Ще за кільки гонів до Красного козаки почули крик і стогін людей. Той стогін і благання рвали їм серце й, поспішившись на той лемент, козаки побачили три вбиті в землю палі з настромленими на них людьми. То були селяне з Красного, покарані за те, що росказували поміж себе про повстання Хмельницького.

 — Кари ворогам! — загукали козаки, знімаючи мучеників з паль і погрожуючи в бік Красного. — Нікому милосердя, коли так!

Всі, вкупі з Нечаєм, поривалися зараз же вдарити на замок, але Богун порадив раніше виманити з замку жовнірів та вибити їх, а тоді вже йти на замок. Нечай пристав до тієї думки й, коли смерклося, Богун поставив Нечая, з двома сотнями козаків у залогу, недалеко від замку, а сам з сотнею ввійшов у місто,