Перейти до вмісту

Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

15

Пан привів Нечая до одного замкненого покою. Не відаючи нічого про те, що коїлось у місті, у тім покої сиділи, вмиваючися сльозами, замкнені дівчата й молодиці, що на своє лихо породилися на світ уродливими, і з тяжкою журбою дожидали своєї гіркої долі…

Аж ось упали двері від могучого плеча Нечаєвого й сполохані красуні, розглядівши козаків, радісно сплеснули руками.

Пріся враз пізнала Нечая.

 — Данило! — скрикнула вона. Це ти прийшов мене рятувати?! Чи пізнав же ти мене, орле мій! Чи пізнав ту Прісю, що малою бавив?

Не стямившись від Щастя, молода вдова припала до Нечая. Він приголубив її й заспокоїв, а потім сказав усім дівчатам і молодицям, що вони вільні. Радісний крик і гомін знявся в покої, всі поспішилися вийти з неволі.

Через півгодини Нечай послав вельможного власника замку, яко бранця, до гетьмана, а сам сів з козаками бенкетувати за ті самі столи, за якими ще так недавно сиділо пишне панство.

Богун незабаром покинув той бенкет і, поставивши разом з Морозенком варту навкруги міста, ліг спати біля замку, в садку; Нечай же звелів повикочувати з панських льохів усі кухви з горілкою й вином, та почав частувати всіх — і козаків і селян.

 — Пийте, пани-брати! — гукав він. — Пийте, гуляйте! Пийте за вашу волю, за щастя неньки України й за славу нашого гетьмана Богдана!

 — Нехай живе Україна! — гукали на те козаки. — Забудемо своє лихо! За здоровля славного Нечая!

Пив Нечай і гуляв та товариство частував, а на очах у нього все стояла красуня Пріся…

І що більше він пив, то все дужче його до неї вабило.