Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

22

 — А за яким лихом нам поспішати? — одповів Нечай. — Ще вспіємо посікти ворогів на капусту! Нехай ще побенкетують в останнє, та й ми тут, масницсю, погуляємо. Наливай, пані господинє! — весело вдався він до Мельнички. — Частуй гостей!

Пріся частувала, гості пили, млинцями заїдали, а на відході мовили:

 — Ну, бувай здоров, пане полковнику! Гуляй собі на здоровлячко, та тільки держи коня в сідлі, а шаблю при боці, бо гляди, коли б ляхи не накрили нас мокрим рядном!…

 — От така ловись! — скрикнув Нечай: та в нас же в залозі Шпак чатує. Адже він добрий товариш — перестереже!

Минув день… От уже й ніч на дворі — гуляє Нечай, мед-вино поставцем кружляє, а того й не знає й не відає, що вже ворог його Калиновський зєднав своє військо з військом Ланцкоронського, обступив з усіх боків Ворошилівку, вбив Шпака й вирізав усіх його козаків до одного, так що вже нема кому подати полковникові про ляхів звістку… Не почуває славний козак Нечай і того, що велике польське військо, мов чорна хмара, обступає Красне, що вже повбивали ляхи й порізали всіх його вартових біля брам, і ввійшли вже в місто…

Аж ось чутно якийсь гомін, під вікнами хтось біжить. Ускочили знов у хату сотники Кривенко й Степко, разом з Нечаєвим джурою Петриком.

 — Що ж ти, Нечаю, пьєш та гуляєш? вже ляхи в місті!!

Одчинив Нечай кватирку, прислухається… аж справді — коні тупотять і брязкіт збої чути…

Утікаймо, полковнику! — радять сотники. — Ще є час. Подамось назад, та зєднаємося з останніми нашими сотнями та Богунові звістку подамо, щоб помочі дав, бо ляхів удесятеро більше, ніж нас!