Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

5

Тим часом молодчий подорожній вдався до селян.

 — Що ж, люде добрі, як тут у вас? чи на себе та на своїх дітей працюєте, чи про панів дбаєте та кривавим потом обливаєтесь?

 — Те вже там на себе! — озвалися люде з юрби: — звичайно, на панів робимо!

 — Ну, а церкви у вас вільні? У титаря ключі від церкви, чи, може, у жида?

 — Та не в кого ж, як не в жида! — обізвався похмурий на вигляд чоловіка — от, дитину мені хрестити треба, а жид за те, щоб одімкнути церкву, три копи грошей править!… А де мені взяти?

Чорні брови подорожнього збіглися до купи, заховавши собою глибоку зморшку, що розрізувала його чоло на двоє, очі ж його палахнули лютим вогнем.

 — А ти ж йому кланявся? — спитав він селянина.

 — Поклонишся, як немає грошей! Бодай уже він не діждав у-друге!

Невідомий схопивсь з призьби й з обуренням гукнув до натовпу:

 — А доки ж ото ви будете ходити в ярмі? Доки будете своєю працею ворогів годувати? Доки будете терпіти наругу над нашою вірою й над церквою Божою? Чом не беретеся до розправи? — 

Проміж селянами пробіг гомін. Всі злякано озиралися, а один з юрби навіть радив тікати від подорожніх, поки панські прибічники не почули того, що він говорить.

 — Зайці ви легкодухі! — грізно гукав до юрби подорожній. — Хіба не чули ви, що вже гетьман наш, Богдан Хмельницький, з запорожцями двічі побив лядске військо й побрав у полон їхніх ватажків? Не чули, що стає вся Україна за волю свою та віру православну?