вагу меншовикам, і хоча він поправився під кінець, все ж не зумів не тільки викрити опортунізм меншовиків в організаційних питаннях і ізолювати їх в партії, але навіть поставити перед партією подібне завдання.
Ця остання обставина послужила однією з головних причин того, що боротьба між більшовиками і меншовиками не тільки не стихла після з'їзду, а, навпаки, ще більше загострилась» (стор. 42–43).
Тут особливу вагу має вказівка товариша Сталіна, що «місце старих, уже розбитих партією, опортуністів, місце «економістів» — починають займати в партії нові опортуністи, — меншовики».
Звичайно в роботах з історії партії досі підкреслювалось тільки позитивне значення II з'їзду партії, а хиби цього з'їзду не були чітко сформульовані.
«Історія ВКП(б)» в цьому відношенні є великим кроком вперед. Вона показує, що цей «з'їзд виявився не на висоті свого становища в області організаційних питань, проявляв вагання, іноді давав навіть перевагу меншовикам, і хоча він поправився під кінець, все ж не зумів не тільки викрити опортунізм меншовиків в організаційних питаннях і ізолювати їх в партії, але навіть поставити перед партією подібне завдання».
В нашій історико-партійній літературі ніде досі не було дано такого вичерпного викладу книги Леніна «Крок вперед, два кроки назад», яка захищає організаційні основи більшовицької партії. Вважали звичайно, що це питання можна викладати окремо від історії партії, за «Основами ленінізму» товариша Сталіна. Само собою розуміється, що «Основи ленінізму» залишаються найважливішим посібником по історії партії, але освоєння організаційних принципів більшовизму необхідно органічно злити з вивченням історії партії. Тому, природно, що в «Історії ВКП(б)» «Питання ленінізму» не механічно вкраплюються, а органічно зливаються з викладом історичних подій.
В главі 3-ій ми знаходимо точну характеристику російсько-японської війни, опис її імперіалістичного характеру. Цим самим «Історія ВКП(б)» спростовує антиісторичну, антимарксистську постановку питання про російсько-японську війну, яку ми знаходимо в працях історика М. Н. Покровського.
В цій главі звертає на себе увагу характеристика ставлення Плеханова до гегемонії пролетаріату. Меншовицькі історики намагалися не раз довести, що Плеханов «теж стояв» за гегемонію пролетаріату. Товариш Сталін роз'яснює в «Історії ВКП(б)», що «Розмови про те, що Плеханов «теж стояв» за гегемонію пролетаріату, грунтуються на непорозумінні. Плеханов кокетував з ідеєю гегемонії пролетаріату і був не від того, щоб визнати її на словах, — це вірно, але на ділі він стояв проти суті цієї ідеї. Гегемонія пролетаріату означає керівну роль пролетаріату в буржуазній революції при політиці союзу пролетаріату і селянства, при політиці ізоляції ліберальної буржуазії, між тим як Плеханов стояв, як відомо, проти політики ізоляції ліберальної буржуазії,
