за політику угоди з ліберальною буржуазією, проти політики союзу пролетаріату і селянства. Насправді тактична установка Плеханова була меншовицькою установкою заперечення гегемонії пролетаріату» (стор. 66–67).
В цій главі показано, як Ленін, виходячи з положення Маркса–Енгельса про необхідність поєднання селянського революційного руху з пролетарською революцією, розвиває нову теорію «соціалістичної революції, здійснюваної не ізольованим пролетаріатом проти всієї буржуазії, а пролетаріатом — гегемоном, який має союзників в особі напівпролетарських елементів населення, в особі міліонів «трудящих і експлуатованих мас»» (стор. 72). Ця ленінська теорія розбиває гнилу і антипролетарську установку західноєвропейських соціал-демократів. В ній ще не було прямого висновку про можливість перемоги соціалізму в одній, окремо взятій, країні, але в ній уже були закладені всі або майже всі основні елементи, необхідні для того, щоб зробити рано чи пізно такий висновок. До цього висновку, як ми знаємо, Ленін прийшов у 1915 році, через 10 років.
В цій же главі викладається весь хід революції 1905 року і докладно говориться про Ради в 1905 році. Якщо брати колишні підручники історії партії, то «Історія ВКП(б)» приділяє далеко більше місця характеристиці Рад в 1905 році. В книзі дано і порівняння двох найголовніших Рад 1905 року: Петербурзької, де керівництво захопили меншовики, і Московської, якою керували більшовики. Вже на цих двох прикладах можна бачити, яке величезне значення мало в той час більшовицьке керівництво організаціями робітничого класу. Від цього керівництва залежав значною мірою і різний характер діяльності таких робітничих організацій, як ради.
Звертає на себе увагу в цій главі формулювання товаришем Сталіним причин поразки першої революції. Це насамперед те, що не було ще в революції міцного союзу робітників і селян проти царизму. Це не означає, що взагалі не було союзу робітників і селян в 1905 році, як це іноді зображують пропагандисти. В «Історії ВКП(б)» прямо сказано, що «селяни піднялись на боротьбу проти поміщиків і вони йшли на союз з робітниками проти поміщиків. Але вони ще не розуміли, що без повалення царя неможливо повалити поміщиків, вони не розуміли, що цар діє заодно з поміщиками, і значна частина селян ще вірила царю і покладала надію на царську Державну думу» (стор. 87).
Але, як відомо, повністю цей союз робітників і селян створений був в період революції 1917 року, і тільки завдяки цьому стало можливим і повалення царизму і повалення влади поміщиків і капіталістів. А та обставина, що в 1905 році ще не було міцного союзу робітників і селян проти царизму, впливала на армію і флот — це була друга причина поразки революції.
Третьою, дуже важливою причиною було те, що і робітники в 1905 році діяли недостатньо дружно.
