Це формулювання має на увазі показати, що крім того, що опозиція виражала настрої не пролетарські, а дрібно-буржуазні, що вона була провідником ворожих пролетаріатові ідей і настроїв, вона ще до того ж не розуміла більшовицької політики через своє неуцтво, що опозиціонери або зовсім не були марксистами, або були поганими марксистами.
«В боротьбі з опозиційними угрупованнями партійні організації згуртувались навколо Леніна. Особливо напруженого характеру набрала боротьба в Москві. Тут опозиція зосередила свої основні сили, ставлячи собі за мету завоювання столичної організації. Але більшовики Москви дали рішучу відсіч цим підступам фракціонерів. Гостра боротьба розгорнулась і в українських партійних організаціях. Під керівництвом тов. Молотова, який був тоді секретарем ЦК КП(б)У, більшовики України розбили троцькістів і шляпніковців. Комуністична партія України лишилась вірною опорою ленінської партії. В Баку розгром опозиції був організований під керівництвом тов. Орджонікідзе. В Середній Азії боротьбою з аінтиіпартійними, угрупованнями керував тов. Л. Каганович.
Всі основні місцеві партійні організації приєднались до ленінської платформи» (стор. 238).
Вже на цьому з'їзді товариш Сталін вказував на ту небезпеку, що являють собою антиленінські ухили в національному питанні, ухили до великодержавного, великоруського шовінізму і місцевого націоналізму. І той і другий, кінець-кінцем, вирощували буржуазних націоналістів, які в дальший період революції зімкнулися в своїй діяльності з троцькістами, бухарінцями та з іноземними розвідками.
Одинадцятий з'їзд партії підбив підсумки першого року непу, коли Ленін відмітив на з'їзді, що відступ закінчено, що та мета, яку переслідував відступ, досягнута. Тепер мета висувається інша — перегрупування сил. Партія гостро ставить питання «хто — кого?» Вона висуває перед комуністами необхідність навчитися господарювати, навчитися культурно торгувати і тим самим зміцнити економічний союз робітників і селян.
Найважливішим фактором цього періоду є створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що означало зміцнення Радянської влади і велику перемогу ленінсько-сталінської політики партії більшовиків у національному питанні.
Наступний, XII з'їзд партії в квітні 1923 року відбувся уже без Леніна. Ленін був тяжко хворий, але рішення з'їзду були прийняті на основі ряду вказівок Леніна. Вже на цьому з'їзді і перед з'їздом троцькісти та націонал-ухильники, як відомо, намагались зірвати успіхи ленінсько-сталінської політики, порушити інтернаціональну єдність народів СРСР. З'їзд дав їм рішучу відсіч, і товариш Сталін на XII з'їзді заявив, що «Наша партія залишилась спаяною, згуртованою, витримавши величезний поворот, ідучи вперед з широко розгорнутим прапором» (стор. 248).
Якраз у цей період хвороби Леніна Троцький і троцькісти
