організують ряд нападів на партію. І цього разу в боротьбі проти ленінської партії об'єднуються всі антиленінські групи, і цього разу Троцький стає організатором антиленінського блоку. XIII партконференція і XIII з'їзд партії засуджують троцькістську опозицію, оголошують її тодішню позицію дрібнобуржуазним ухилом від марксизму.
Після смерті Леніна вороги більшовизму різко загострили боротьбу проти партії. В цей період товариш Сталін ідейно озброює нашу партію, створивши на основі прочитаних ним у Свердловському університеті лекцій про основи ленінізму теоретичну працю, яка стала настільною книгою кожного більшовика.
В «Історії ВКП(б)» цілком наведена історична клятва товариша Сталіна, клятва більшовицької партії своєму вождю Леніну, який житиме в віках. На смерть Леніна робітничий клас відповідає ще більшим згуртуванням навколо ленінської партії. Партія йде впевнено вперед, бо прапор партії — в руках найвірнішого соратника Леніна, великого продовжувача його справи товариша Сталіна.
У главі надзвичайно ясно викладено питання про перемогу соціалізму в одній країні і про небезпеку капіталістичної іноземної інтервенції. Всі ми знаємо, як товариш Сталін недавно в листі до комсомольця тов. Іванова повторив висловлене ним раніш положення, що остаточна перемога соціалізму можлива лише тоді, коли буде ліквідована небезпека іноземної капіталістичної інтервенції, коли буде знищено капіталістичне оточення.
Ми знаємо, що в ряді організацій в цьому питанні іноді допускали серйозну плутанину. Наприклад, цілком правильне висловлення тов. Ворошилова про те, що ми будемо бити ворога на його власній території, деякі товариші умудрилися зрозуміти так, що ніби зникла небезпека інтервенції, тобто вторгнення імперіалістів на територію СРСР. Коли ми будемо бити ворога тільки на його території, то яка ж може бути інтервенція!
Товариш Сталін роз'яснює: «Звичайно, Радянський народ і його Червона Армія при правильній політиці Радянської влади зуміють дати належну відсіч новій іноземній капіталістичній інтервенції так само, як вони дали відсіч першій капіталістичній інтервенції в 1918–1920 роках. Але це ще не означає, що цим буде знищена небезпека нових капіталістичних інтервенцій. Поразка першої інтервенції не знищила небезпеки нової інтервенції, бо джерело небезпеки інтервенції — капіталістичне оточення — продовжує існувати. Не знищить небезпеки інтервенції і поразка нової інтервенції, якщо капіталістичне оточення все ще існуватиме.
З цього випливає, що перемога пролетарської революції в капіталістичних країнах є кровним інтересом трудящих СРСР» (стор. 257–258).
Що ж протипоставили цій ясній позиції партії троцькісти і їх підспівувачі? Вони протипоставили їй меншовицьку «теорію перманентної революції». Лише знущаючись з марксизму, можна
