називати її марксистською теорією. Ця, з дозволу сказати, «теорія» заперечувала можливість перемоги соціалістичного будівництва в СРСР. І бухарінці, і Зінов'єв, і Каменєв не були згодні p партією в цьому питанні, але вони відкрито ще не виступали проти рішень партії, хоча Зінов'єв і Каменєв і робили неправильні висновки щодо техніко-економічної відсталості СРСР, а Бухарін і його «шкілка» нишком поширювали свою «теорію мирного вростання буржуазії в соціалізм», доповнивши її новим лозунгом «збагачуйтесь!»
На XIV з'їзді партії, як ми знаємо, виступила «нова опозиція» — Зінов'єв, Каменєв та ін. Вони протипоставили плану індустріалізації країни, розробленому на основі вказівок Леніна і Сталіна, план дауесизації, тобто закабалення СРСР капіталістичними державами.
Товариші Молотов, Кіров, Ворошилов, Калінін, Андреєв та інші члени Центрального комітету, послані під кінець XIV з'їзду в Ленінград, роз'яснили Ленінградській партійній організації всю шкідливість злочинного антибільшовицького виступу Зінов'єва, Каменева та інших. 97 % Ленінградської організації разом з усією партією засудили антипартійну зінов'євську «нову опозицію». XIV з'їзд партії показав, наскільки небезпечно було б довіряти керівництво партійною організацією Зінов'єву, Каменеву та іншим. Вони незабаром були зняті з своїх постів.
Партія згуртувалась під ленінським прапором навколо свого ленінського ЦК, навколо товариша Сталіна, завдала поразки «новій опозиції» і перейшла до нового етапу, до етапу соціалістичної індустріалізації.
Глава 10-а викладає історію партії більшовиків у боротьбі за соціалістичну індустріалізацію країни. Вихована Леніним і Сталіним, партія повела рішучий соціалістичний наступ. Партія знайшла кошти всередині країни для будівництва гігантських підприємств, і хоч міжнародна буржуазія, враховуючи безупинну підривну роботу антибільшовицьких елементів, троцькістів, зінов'євців, загострила в цей період відносини з Радянським Союзом, створивши додаткові труднощі для Радянської влади, партія зуміла подолати цей єдиний фронт «від Чемберлена до троцькістів» і добитися величезних успіхів.
1926–1927 роки — це роки напруженого соціалістичного наступу і разом з тим це роки запеклої боротьби проти Троцького і Зінов'єва, проти антибільшовицького блоку різних опозиційних груп. Цей блок спробував зліпити платформу, найбільш брехливу і фарисейську з усіх опозиційних платформ, розраховану на обман партії. Розбитий у дискусії, коли за політику ЦК голосувало 724 тис. членів, а за блок троцькістів і зінов'євців — 4 тис., тобто менше 1 %, опозиційний блок перейшов до антирадянських дій, до апеляції проти партії до ворожих класів.
Не можна було більше терпіти в рядах партії цих дворушників, які підписували заяви про відмовлення від підпільної фракційної роботи, а насправді будували вже в той період нову,
