Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/126

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І мандрівники вдарили острогами коні, які після цього знайшли в себе нових сил.

До Ам'єну дісталися глупої ночі й зупинились у коршмі „Золота лілея“.

Коршмар здавався найчеснішою в світі людиною. Він стрів гостей, тримаючи в одній руці свічника, а в другій — нічного ковпака. Він хотів примістити обох подорожніх, кожного у чудовій кімнаті, що, на жаль, були в протилежних кінцях дому. Д'Артаньян і Атос відмовились. Хазяїн відповів, що не має інших кімнат, гідних для їхніх ясновельможностей.

Мандрівники заявили, що ночуватимуть у спільній кімнаті, на сінниках, на підлозі. Хазяїн напосідав. Мандрівники вперто відмовлялися. Довелося виконати їхнє бажання.

Не встигли вони влаштувати собі постелі й загородити двері, як знадвору хтось постукав у віконницю. Вони спитали, хто там, і, впізнавши голоси своїх слуг, відчинили.

І дійсно, то були Плянше та Грімо.

— Досить самого Гріма, щоб доглядати коні, — сказав Плянше. — Якщо пани бажають, я ляжу перед дверима; таким чином вони можуть бути певні, що до них не добудуться.

— А на чому ж ти ляжеш? — спитав Д'Артаньян.

— А ось і моє ліжко, — відповів Плянше, вказуючи на стрямок соломи.

— Ти правий, іди сюди, — сказав Д'Артаньян, — обличчя хазяїна мені дуже не до вподоби, щось він надто запобігливий.

— І мені теж, — додав Атос.

Плянше вліз через вікно і ліг перед дверима, а Грімо подався до стайні, де сподівався зачинитись, відповідаючи за те, що о п'ятій ранку він та коні будуть напоготові.

Ніч проминула досить спокійно. Правда, коло другої рано намагались відчинити двері. Плянше прокинувся й спитав: „хто там?“ Йому відповіли, що помилилися, і пішли далі.

О четвертій почувся гамір у стайні. Грімо хотів збудити конюших, а вони почали його бити. Коли відчинили вікно, побачили бідолаху Грімо, що лежав непритомний, з головою, розсіченою держалком вил. Плянше пішов на двір і хотів засідлати коні. Виявилось, що коні шкутильгали  Тільки кінь Мускетона, що біг напередодні п'ять або шість годин без верхівця, міг би продовжувати подорож. Але з незрозумілої помилки, коновал, що мав, як казали конюші, кинути кров хазяйському коневі, кинув кров коневі Мускетона.

Справа набувала поганого вигляду: усі ці перешкоди трапились, мабуть, випадково, але, можливо, їх чинили й навмисне.