— Ні, слово чести дворянина! Я купив його сам і на власні гроші, — відказав той, кого тільки но названо Портос. — Я заплатив за нього двадцять пістолей.
Захоплення подвоїлося, але сумнів залишився.
— Чи не правда, Арамісе? — спитав Портос, повертаючися до іншого мушкетера.
Цей мушкетер був повним контрастом тому, хто його запитував і назвав Араміс. Це був молодий чоловік двадцяти двох — двадцяти трьох років, наївний й тихий на виду, з чорними ніжними очима, з рожевими, вкритими пухом, як персик восени, щоками. Він, здавалося, боявся опускати руки, щоб не набрякли жили. Від часу-до-часу він щипав себе за мочки вух, щоб вони зберігали червоність й прозорість. Звичайно він говорив мало й поволі, часто вклонявся, сміявся без шуму, показуючи чудові зуби. За них, як і за всю свою особу, він дуже дбав. На запитання свого друга він відповів, притакнувши головою.
Це усунуло всі сумніви щодо черезплічника; ним милувалися і тепер, але за походження його вже не говорили. Розмова звернула на інше.
— Яка ваша думка про те, що розповідає конюший пана Де-Шале? — мовив другий мушкетер, звертаючись ні до кого окремо, а до всіх разом.
— А що саме він розповідає? — самодовільним тоном спитав Портос.
— Він розказує, що зустрів у Брюселі Рошефора, цю тінь кардинала, перевдягненого капуцином. Клятий Рошефор цим перевдягненням обманив Де-Лега, наче якого дурня. Хоч той таки й дійсно дурень.
— Отой мені Рошефор! Якби я був конюший у бідного Шале, — скрикнув Портос, — йому довелося б перебути зо мною неприємну хвилину!
— А вам самому довелося би перебути з червоним герцоґом цілу чверть години! — відказав Араміс.
— А, червоний герцоґ! Браво, браво! Червоний герцоґ, — скрикнув Портос, плескаючи в долоні й ухвально хитаючи головою. — Червоний герцоґ, це чудово! Я розголошу це слово, мій друже, будьте спокійні! Тай дотепний же цей Араміс! Шкода, що ви не пішли за своєю натурою! Який би чудовий абат вийшов з вас!
— Це тільки тимчасова затримка, — відмовив Араміс. — Пройде час — і я буду абатом. Ви ж знаєте, що я й тепер ще вивчаю богослів'я.
— Він, напевно, зробить так, як говорить, — сказав Портос: — рано чи пізно, а зробить.
— Рано! — мовив Араміс.
