Усі змовкли, і серед загальної тиші юний ґасконець перетяв передпокій й увійшов до капітана мушкетерів, од щирого сердця вітаючи себе з тим, що вчасно уникнув кінця цієї чудної суперечки.
Пан Де-Тревій на ту пору був у дуже поганому гуморі. Проте, він чемно прийняв молодого чоловіка, що вклонився йому до землі, і всміхнувся, слухаючи його привітання: беарнська вимова юнака враз нагадала йому і його молодість, і рідний край, — подвійне нагадування, що в людей всякого віку викликає приємну усмішку.
Наблизившись до передпокою й жестом просячи дозволу скінчити розмову з іншими, перед тим, як розпочати з ним, він тричі кликнув, кожного разу підсилюючи голос, через що в ньому пройшли всі проміжні тони між наказовим і роздратованим:
— Атосе! Портосе! Арамісе!
Два мушкетери, з якими ми вже познайомилися, зараз же кинули балачки й увійшли до кабінету, двері якого зачинилися, скоро вони переступили поріг. Їхня поведінка, хоч і цілком спокійна, але повна гідности й покори, здивувала Д'Артаньяна.
Коли мушкетери ввійшли, пан Де-Тревій мовчки, з насупленими бровами, широкими кроками похожав по своєму кабінету. Три чи чотири рази пройшовши повз Портоса й Араміса, що стояли, випроставшись, як на параді, він раптом спинився перед ними і, гнівно оглянувши їх з голови до п'ят, закричав:
— Чи знаєте ви, що сказав мені король, і не далі, як вчора ввечері? Чи відомо вам це, панове?
— Ні — перемовчавши хвилинку, відповіли обоє мушкетери: — ні, пане, не знаємо.
— Він сказав мені, що набиратиме собі мушкетерів з ґвардійців пана кардинала.
— З ґвардійців пана кардинала! Чому це так? — жваво спитав Портос.
— А тому, що він бачить, що його охорону треба поновити — додати кращих людей.
Обидва мушкетери почервоніли.
