і пан з голови до кінчика нігтей. Коли якась річ була йому до вподоби, він платив запрошену суму, навіть не спитуючись зменшити її. Д'Артаньян хотів був зробити з приводу цього деякі зауваження, та Атос, усміхаючись, поклав йому руку на плече, і Д'Артаньян зрозумів, що торгуватися дозволено йому, бідному ґасконському панкові, а не особі з виглядом принца.
Мушкетер відшукав чудового андалузького коня, чорного, як смола, гарячого, як вогонь, з тонкими й стрункими ногами, шести років. Він уважливо огледів його і не знайшов жодної вади. За нього просили тисячу ліврів. Мабуть, його можна було б купити й дешевше, але тоді, як Д'Артаньян торгувався з баришником, Атос одлічив уже сто пістолей.
Для Грімо купили пікардійського коня, кремезного й міцного, за триста ліврів. Але коли купили сідло й зброю для Грімо, із ста п'ятидесяти пістолей в Атоса не залишилося ні шага, Д'Артаньян запропонував приятелеві взяти невелику частину грошей, що припадала йому, з тим, що той поверне цей борг згодом. Атос, замість відповісти, знизнув плечима.
— Скільки давали за перстень, щоб придбати його у власність? — спитав Атос.
— П'ятсот пістолей.
— Тобто ще двісти пістолей: сто пістолей вам, сто — мені. Та це ж цілий скарб, мій дорогий; вертайтеся до ювілера.
— Як? Ви хочете…
— Цей перстень, напевно, навіював би мені багато сумних спогадів. До того ж у нас ніколи не буде трьохсот пістолей, щоб викупити його, і, таким чином, у цій справі ми дурно загубили б дві тисячі ліврів. Підіть скажіть йому, що перстень його, і повертайтеся з двомастами пістолей.
— Подумайте, Атосе…
— Готівка дорога слушного часу, і треба вміти правити жертви. Ідіть, Д'Артаньяне, ідіть. Грімо з своїм мушкетом піде з вами.
За півгодини Д'Артаньян, не зазнавши ніяких пригод, повернувся з двома тисячами ліврів.
Отак Атос знайшов у своїй господі кошти, на які й не чекав.
