Саме тої хвилини з-за портьєри карети виткнулася голова жінки, що притулила два пальця до рота, чи то подаючи знак мовчанки, чи то посилаючи поцілунок. Д'Артаньян злегка скрикнув з радощів: ця жінка, або вірніше ця поява — бо карета промчала з швидкістю привиду — була пані Бонасьє.
Мимохіть, дарма, що його попереджено, Д'Артаньян пустився вчвал і в кілька скоків коня наздогнав карету, але скло дверцят було спущене. Привид зник.
Д'Артаньян пригадав тоді дану йому пораду: „коли ви цінуєте своє життя і життя тих, хто вас кохає, залишайтесь нерухомі, ніби ви нічого не бачили“.
Д'Артаньян спинився, хвилюючися не за себе, а за бідну жінку, яка, очевидно, наражалася на велику небезпеку, призначаючи йому це побачення.
У замішанні він залишився на тому ж місці й не знав, що робити. Коли це була пані Бонасьє й коли вона поверталася до Парижу, на що це похапливе побачення, на що цей побіжний обмін поглядів, на що цей поцілунок?
Якщо, з другого боку, то була не вона, — а це можливо, бо присмерком легко було помилитися, — то чи не була це спроба замаху на нього за допомогою примани в особі жінки, яку він кохав?
Товариші під'їхали до Д'Артаньяна. Усі троє виразно бачили жіночу голову, що промайнула в дверцятах карети, та ніхто, опріч Атоса, не знав пані Бонасьє. На думку Атосову, проте, це була вона, але менш захоплений цим гарненьким личком, ніж Д'Артаньян, він угледів у глибині карети іншу голову, голову чоловіка.
— Коли дійсно так, — міркував Д'Артаньян, — то, напевно, вони перевозять її з одної тюрми до іншої. Але що ж вони хотять зробити з нею, сердешною? Чи побачу я її коли?
Вибило пів на восьму. Карета запізнилася на двадцять хвилин. Приятелі Д'Артаньяна пригадали, що в його має бути ще одна візита, зауваживши при цьому, що є час і відмовитися від неї. Та Д'Артаньян був разом упертий й цікавий.
У почесному полку мушкетерів усі знали Д'Артаньяна. Усім було відомо, що згодом і він буде мушкетер, а тому заздалегідь дивились на нього, як на товариша.
Через це кожен з мушкетерів охоче погодився взяти участь у справі, для якої їх закликали. До того ж здавалося, що йдеться про якийсь жарт з паном кардиналом і його людьми, а на такі експедиції наші шановні джентлмени завжди були ладні.
Атос поділив їх на три групи. На чолі одної став він сам, другу доручив Арамісові, третю — Портосові.
