Де спинявся король, там спинялись і мушкетери. Отже, Д'Артаньян, що служив тільки у ґвардії, був розлучений, принаймні тимчасово, із своїми приятелями — Атосом Портосом та Арамісом. Розлука ця, бувши дуже неприємна для них усіх, турбувала б його ще більше, знав би він, які небезпеки його оточують. Проте, він прибув без жодних пригод до табору, розташованого під Ля-Рошеллю коло десятого вересня 1627 року. Ґвардійці розмістились у манастирі.
Д'Артаньян був самотній серед ґвардійців, бо приятелював з мушкетерами. Цілими днями він похожав невеличкою мальовничою доріжкою, що вела з лагеря до села Ангутен. Одного разу думки завели його далі, ніж він гадав. Уже вечоріло, коли при останньому промені сонця, що саме заходило, йому здалося, ніби з-за тину блескнула руля мушкета.
Д'Артаньян був бачачий та кметливий. Йому спало на думку, що мушкет не міг потрапити туди сам, і що той, хто його тримає, ховається за огорожею, звичайно, не з дружнім наміром. Він вирішив тікати, аж тут несподівано з противного боку шляху, за скелею, побачив дуло другого мушкету. Очевидно, він опинився в пастці. Юнак глянув у напрямі першого мушкету і з деяким непокоєм побачив, що зброю націлено просто на нього. Невдовзі він спостеріг, що руля стала нерухома. Він впав ниць. Тої ж секунди розлігся постріл, і Д'Артаньян почув, як куля просвистіла над його головою. Неможна було гаяти часу. Д'Артаньян схопився на ноги, і саме тоді куля, випущена з другого мушкета, порозкидала геть усі камінчики на тому місці, де він лежав.
Д'Артаньян не був з тих безглуздих небоян, що шукають марної смерти, аби про них казали, що вони не подалися ні на крок назад. До того ж тут і неможна було говорити про сміливість, бо Д'Артаньян потрапив у звичайну пастку.
„Якщо буде ще третій постріл, — міркував Д'Артаньян, — я загинув“.
Він миттю кинувся до табору із швидкістю, що визначає беарнців, відомих легкістю своїх ніг. Та хоч як швидко він біг, а перший стрілець встиг знову набити рушницю й пустив йому кулю навздогін, цього разу так влучно, що вона пробила фетровий капелюх і зірвала його з голови. Капелюх одлетів на десять кроків.
Д'Артаньян не мав другого капелюха і, підхопивши цей, прибіг до себе закеханий та страшенно блідий, сів і, нікому нічого не кажучи, замислився.
Цю пригоду можливо було пояснити трьома причинами: перше і найзвичайніше пояснення — то була пастка, влаштована мешканцями Ля-Рошелі, які були дуже не від того,
