Розлігся страшенний крик, хмара пилу шугнула до неба, і всьому був край.
— Невжеж ми задавили всіх до одного? — спитав Атос.
— Слово чести, здається так, — відповів Д'Артаньян.
— Ні, — промовив Портос, — он дивіться: двоє чи троє тікають, шкутильгаючи.
Дійсно, троє чи четверо цих бідолах, закаляні та скривавлені, бігли шляхом до міста. То було все, що залишилося від невеличкого загону.
Атос подивився на годинника.
— Панове, — сказав він, — вже година, як ми тут. Заклад ми виграли. Але Д'Артаньян не виклав ще нам свого пляну.
І мушкетер, як завжди байдужно, пішов кінчати сніданок.
— Мій плян? — перепитав Д'Артаньян.
— Так, ви казали, що вам спав на думку якийсь плян, — нагадав йому Атос.
— Еге ж, пригадав: я вдруге поїду до Англії і знайду Б'юкенгема.
— Ви не зробите цього, Д'Артаньяне, — зимно відповів йому Атос.
— Чому? Хіба я не був уже там?
— Так, але за тих часів не було війни, герцоґ був тоді наш спільник, а не ворог. Те, що ви хочете робити, скидається на державну зраду.
Д'Артаньян зрозумів силу цього доказу й промовчав.
— Але, здається, і в мене майнула не погана думка, — сказав Портос.
— Заслухаймо плян Портоса, — запропонував Атос.
— Я прошу відпустки в пана Де-Тревія з причини… та ви сами її знайдете, бо я не здатний на такі штуки. Міледі мене не знає. Я приступлюся до неї, не викликавши з її боку підозри, і коли знайду мою красуню, то задушу її.
— Я не від того, щоб ухвалити цей плян, — сказав Атос.
— Фе! Убити жінку! — відказав Араміс. — Заждіть, в мене є дійсно гарний плян.
— Розгляньмо ваш плян, Арамісе, — відповів Атос, що з пошаною ставився до молодого мушкетера.
— Треба попередити королеву.
— Оце дійсно так, — озвались разом Портос і Д'Артаньян.
— Попередити королеву? — промовив Атос. — Але в який спосіб? Хіба в нас є зносини з двором? Хіба в нас є змога послати когось до Парижу без того, щоб про це дізналися в таборі? Звідси до Парижу сто сорок льє. Наш
