другу половину він одержить, привізши відповідь. Чи з вами ваш діямант Д'Артаньяне? — спитав Атос.
— У мене є щось краще, — відповів Д'Артаньян, — у мене є гроші, — і він кинув на стіл торбинку із золотом.
— Але, панове, — почав знову Д'Артаньян, — ми зовсім не дбаємо про королеву. Потурбуймося хоч трішки про здоров'я любого їй герцоґа Б'токенгемського. Це — найменше, що ми маємо для неї зробити.
— Цілком вірно, — згодився Атос, — але то вже справа Арамісова.
— Та що ж я можу зробити? — зашарився Араміс.
— Дуже просту річ, — пояснив свою думку Атос, — скласти другого листа: до спритної особи з Туру.
Араміс узяв перо, знов замислився й написав кілька рядків, що їх зараз же подав на ухвалу своїх приятелів:
„Моя люба кузино…“
— А, — промовив Атос, — ця спритна особа — ваша кузина.
— Моя сестра в перших, — пояснив Араміс.
— Хай буде кузина.
Араміс читав далі:
„Моя люба кузино! Його еміненція, пан кардинал, — нехай боронить його бог на щастя Франції та на острах її ворогів! — майже поклав край заколотові єретиків Ля-Рошелі. Дуже можливо, англійській фльоті, що йде на допомогу, не пощастить наблизитись до берегів Франції. Насмілююсь навіть висловити певність, що яка небудь подія стане на перешкоді від'їздові герцоґа Б'юкенгемського. Його еміненція — найславетніший з політиків минулого, сучасного і, здається, майбутнього. Він загасив би сонце, якби воно йому заважало. Повідомте про ці щасливі новини вашу сестру, люб'язна кузино. Я бачив уві сні, що цей клятий англієць умер. Не можу пригадати — чи від кинджала, чи від отрути. Пам'ятаю тільки, що вмер, а ви ж добре знаєте, як завжди справдуються мої сни. Будьте певні, ми незабаром побачимось“.
— Чудово, — згукнув Атос, — ви цар поетів, мій любий Арамісе. Ви кажете, як апокаліпсис, і щирі, як євангелія. Тепер лишається тільки написати адресу.
— Це дуже легко, — відповів Араміс.
Він манірно згорнув листа й надписав:
„Пані Мішон, швачці в Турі“.
Приятелі, усміхаючись, перезирнулися — їх перехитрували.
