ногою. Д'Артаньян подумав, що настав слушний час спокутувати свою незграбність. З найлюб'язнішим виглядом, він нахилився і витяг хусточку з-під ніг мушкетера, хоч як намагався той затримати її, і сказав, подаючи Арамісові:
— Ось хусточка, пане, що її ви не схотіли б загубити.
Хусточка була, дійсно, розкішно гаптована, з короною та гербом в одному куточку. Араміс густо почервонів і скорше вирвав, ніж узяв її з рук ґасконця.
— Еге, — скрикнув один з ґвардійців, — ти ще говоритимеш, тихоня Арамісе, що посварився з пані Де-Буа-Трасі; а ця люб'язна дама постачає тобі хусточки.
Араміс кинув на Д'Артаньяна один з тих поглядів, які дають на розум, що ви здобули собі смертельного ворога. Далі, прибравши наївного вигляду, він сказав:
— Ви помиляєтесь, панове, це не моя хусточка. Не знаю, чому цьому добродієві заманулося дати її мені, а не кому з вас? Ось доказ — моя хусточка у мене в кешені.
З цими словами він витяг власну хусточку, теж елеґантну, з тонкого батисту.
На цей раз Д'Артаньян не сказав ні слова, — він визнав, свою помилку. Але друзів Араміса не переконало його відмовлення, і один з них, звертаючись до молодого мушкетера, сказав з удаваною серйозністю:
— Якщо це й дійсно так, я примушений, люб'язний Арамісе, взяти в тебе цю хусточку, бо, як знаєш, Буа-Трасі — мій великий приятель, і я не хочу, щоб з речей його жінки робили собі трофеї.
— Ти не так ставиш питання, — відповів Араміс. — Визнаючи справедливість твоєї вимоги по суті, я відхилив би її з формальних міркувань.
— Дійсно, це так, — наважився вкинути слово Д'Артаньян. — Я не бачив, як хусточка випала з кешені пана Араміса. Він наступив на неї ногою, — і тільки; а я думав, що коли його нога на хустці, то хусточка належить йому.
— Отже, і ви, пане, помилились, — зимно відказав Араміс, мало задоволений з такої поправки, і звернувся до ґвардійця, що назвав себе другом Де-Буа-Трасі.
Як і треба було гадати, інцидент не мав наслідків. Небавом розмова закінчилася, і три ґвардійці й мушкетер, міцно стиснувши один одному руку, розійшлись: три ґвардійці в одну сторону, Араміс — в іншу.
— Ось слушний випадок замирити з цим ґалантним паном, — сказав сам до себе Д'Артаньян, що підчас цієї розмови стояв трохи віддалік, і з цим добрим наміром наблизився до Араміса, що відходив, не звертаючи на нього жодної уваги.
