— Слухайте, пошепки відповів Фельтон, — я одіслав вартового, щоб мати можливість бути з вами насамоті і щоб ніхто не зайшов до вас і не підслухав нашої розмови. Лорд оце тільки но розповів мені жахливу річ.
Міледі всміхнулась з видом офіри й похитала головою.
— Або ви — демон, — сказав Фелтон, — або лорд — мій добродій, мій батько — страховище. Я знаю вас тільки чотири дні, його люблю вже два роки. Не дивно, що я вагаюсь у виборі між вами та їм. Не жахайтесь моїх слів. Мені треба впевнитися в щирості того, що ви кажете. Сьогодні вночі, після дванадцятої, я прийду до вас, і ви маєте переконати мене.
І він вибіг з кімнати.
„Боже мій милий, — подумала міледі, — що то за шалений фанатик! Але він допоможе мені помститись за себе“.
Години чекання тяглися страшенно довго. О дев'ятій рано, як звичайно, прийшов лорд Вінтер, огледів вікно, залізні ґрати, підлогу, стіни, коминок і двері. Підчас цього довгого та пильного огляду ні він, ні міледі не вимовили жодного слова.
Безсумнівно, обидва розуміли, що становище занадто серйозне і що гаяти час на недоцільні слова та безсилий гнів неможна.
— Ні, ні, вам не пощастить утекти й сьогодні, — сказав лорд Вінтер виходячи.
О десятій Фелтон прийшов змінити варту, міледі впізнала його кроки.
Умовлений час ще не настав, і Фелтон не заходив. За дві години вибило дванадцять, і вартовий знову змінився. Міледі перетворилась у нетерпляче чекання.
Новий вартовий почав похожати коридором.
За десять хвилин прийшов Фелтон.
Міледі нашорошила вуха.
— Слухай, — звернувся юнак до вартового, — ні в якому разі не відходь від цих дверей. Тобі відомо, як минулої ночі мілорд покарав одного салдата за те, що той на хвилинку залишив варту, дарма що я особисто вартував за нього підчас його недовгої відсутности.
— Так, мені це відомо, — відповів салдат.
— Дивись же, пильнуй якнайуважніш. Я піду ще раз огляну кімнату цієї жінки. Вона, боюсь, має намір укоротити собі віку, а я одержав суворого наказа доглядати за нею.
— Чудово, — прошепотіла міледі, — ось правдивий пуританин починає вже брехати.
Фелтон увійшов до міледі. Міледі підвелася з крісла.
— Це ви? — спитала вона.
