самому герцоґові він може сказати, хто він. Кожен намагався дістати авдієнції перший.
Патрік, знавши, що лорд Вінтер був з герцоґом у службових і приятельських стосунках, дав перевагу тому, хто прийшов від лорда. Другий примушений був чекати, і, легко можна було бачити, як він кляне цю затримку.
Камердинер провів Фелтона великою залею, де чекали депутати Ля-Рошелі з принцем Субізом на чолі, і ввів його до кабінету. Б'юкенгем тільки но взяв ванну й закінчував туалет, на що він цього разу, як і завжди, звертав надзвичайну увагу.
— Ляйтенант Фелтон від лорда Вінтера, — доповів Патрік.
— Від лорда Вінтера? — перепитав Б'юкенгем. — Просіть.
Фелтон увійшов. Тої хвилини Б'юкенгем кинув на канапу багатий халат, гаптований золотом, і одяг блакитний оксамитовий камзол, ввесь вишиваний перлинами.
— Чому лорд Вінтер не приїхав сам? — спитав Б'юкенгем. — Я чекав на нього сьогодні рано.
— Він доручив мені переказати вашій ясновельможності, — відповів Фелтон, — що на превеликий жаль не може мати цієї чести, бо примушений стерегти палац.
— Так, так, — відказав Б'юкенгем. — Я знаю, в нього є полонянка.
— Про цю саму полонянку я й хотів поговорити з вами, ваша ясновельможність.
— Говоріть.
— Того, що я маю сказати, ніхто не мусить знати, опріч вас, мілорде.
— Залиште нас, Патріку, — наказав Б'юкенгем. — Але не заходьте далеко, щоб чути дзвоник. Я покличу вас зараз же.
Патрік подався.
— Ми сами, пане! — сказав Б'юкенгем. — Говоріть.
— Мілорде, лорд Вінтер позавчора писав вам, просячи підписати наказа про висилку одної молодої жінки, Шарлоти Баксон на ймення.
— Так, і я, пане, відповів, щоб він привіз або надіслав цей наказ, і я тоді дам свій підпис.
— Ось він, мілорде.
— Давайте.
І, взявши папір з рук Фелтона, він швидко переглянув його. Упевнившися, що це саме той наказ, про який повідомляв його лорд Вінтер, герцоґ поклав його на стіл, узяв перо й налагодився підписати його.
— Вибачте, мілорде, — сказав Фелтон, спиняючи герцоґа. — Чи відомо вашій ясновельможності, що ім'я Шарлоти Баксон не справжнє ім'я цієї молодої жінки?
