— Ні, я не можу повірити вам!
— Так ось читайте! — в надпориві гордощів і радощів промовила нещасна молода жінка, подаючи міледі листа.
„Письмо пані Де-Шеврез, — подумала міледі. — Я була певна, що вони саме цим шляхом мали зносини“.
І вона жадібно прочитала такі рядки:
„Моя люба дитинко! Будьте напоготові. Наш друг скоро побачить вас тільки для того, щоб визволити вас з тюрми, де ви мали сховатися від небезпеки. Готуйтеся до від'їзду й ніколи не втрачайте надії на нас.
Наш милий ґасконець допіру показав себе відважним і відданим нам, як і завжди. Перекажіть милому ґасконцеві, що йому дуже вдячні за його попередження“.
— Так, так, — сказала міледі, — лист цілком ясний. Чи не знаєте ви, про яке попередження тут мовиться мова?
— Ні, я тільки здогадуюся, що він попередив королеву про якісь нові махінації кардинала.
— Безсумнівно це так, — зауважила міледі, повертаючи листа пані Бонасьє й задумливо схиливши голову на груди.
Тої хвилини почулося тупотіння коня.
— Ой, — скрикнула пані Бонасьє, кинувшися до вікна, — невже це вже він? На жаль, ні! Це хтось незнайомий мені, але здається, він їде сюди. Ось він спиняє ходу, спиняється коло брами, дзвонить.
Міледі скочила з ліжка.
— Ви цілком упевнені, що це не він? — спитала вона.
— О, звичайно!
— Може ви не роздивились як слід?
— О, я впізнала б його з одного пера на капелюсі, з кінчика плащу.
Міледі вбиралася.
— Це маловажно! Ви кажете, той чоловік іде сюди?
— Він уже ввійшов.
— До вас чи до мене?
— Боже мій, як ви стурбовані.
— Так, признаюсь, я не така довірлива, як ви. Я чекаю всього від кардинала.
— Тихо, — прошепотіла пані Бонасьє. — Сюди йдуть.
Дійсно двері відчинилися, і ввійшла ігуменя.
— Це ви приїхали з Булоні? — спитала вона в міледі.
— Так, я, — відповіла та, намагаючись зберегти байдужність. — Хто питає про мене?
— Якийсь чоловік, що не хоче назвати свого імени, та й ще приїхав од кардинала.
