— Дуже хороше! Це другий випадок, що може дорівнювати до першого. Кардиналові дійсно таки щастить. Вона знає вас?
— Ні.
— Значить, вона вважає, що ви чужа для неї?
Міледі всміхнулася.
— Я найкраща її приятелька.
— Слово чести, тільки ви, графіне, можете робити такі дива.
— І я приїхала, Рошфоре, дуже доречі, бо знаєте, що тут діється?
— Ні.
— Завтра чи позавтра приїдуть по неї з наказом королеви.
— Невже? Хто ж саме?
— Д'Артаньян і його приятелі.
— Справді, вони доведуть до того, що примусять нас запровадити їх до Бастилії.
— Чому ж цього не зроблено досі?
— Що маєш робити! Пан кардинал відчуває до цих мушкетерів якусь незрозумілу для мене приязнь. Чорт побирай! Що ж його робити?
— Що вам переказав кардинал для мене?
— Він звелів одержати від вас письмовні чи словесні повідомлення, повернутися до нього поштарськими кіньми, а коли він ознайомиться з тим, що ви зробили, то вирішить, що належить вам робити далі.
— Виходить, я мушу залишатися тут?
— Тут чи поблизу.
— А чи не можете ви взяти мене з собою?
— Ні, я маю певний наказ: коло табору вас можуть упізнати, а ви ж розумієте, що ваша присутність там компрометуватиме його еміненцію.
— Значить, я мушу залишатися тут чи поблизу?
— Так, лише скажіть наперед, де ви будете чекати на розпорядження кардинала, щоб мені знати, де вас шукати?
— Покажіть цей папірець з підписом кардинала й скажіть, що по мене приїдуть сьогодні чи завтра, і що я повинна податися далі з особою, яка з'явиться від вас.
— Дуже хороше.
— Не забудьте, розмовляючи про мене з ігуменею, схарактеризувати мене якнайгірше.
— Навіщо?
— Я — жертва кардинала. Треба привернути до себе цю маненьку пані Бонасьє.
