— Гаразд, а тепер ідіть кожен додому, — мовив Д'Артаньян так, немов ціле життя тільки й робив, що наказував, — і не забувайте: від цієї хвилини ми в стані війни з кардиналом.
З квартири пана Бонасьє зробили пастку на миші, і кожного, хто туди приходив, люди кардинала заарештовували та допитували. А що на другий поверх, де мешкав Д'Артаньян, вели окремі сходи, то, звичайно, тих, хто приходив до нього, не затримували.
Д'Артаньяна відвідали тільки троє мушкетерів. Кожен з них пішов на розвідини, але вони нічого не знайшли й ні про що не дізналися. Атос почав був розпитувати навіть пана Де-Тревія — річ незвичайна для мовчазного мушкетера, і капітан тому дуже здивувався. На жаль, пан Де-Тревій знав лише, що коли останній раз бачив кардинала, короля та королеву, то кардинал мав вигляд дуже заклопотаний, король — стурбований, а почервонілі очі королеви свідчили за те, що вона або не спала, або плакала. Та останнє мало вразило капітана мушкетерів, бо королева відтоді, як одружилася, погано спала й зчаста плакала.
Проте, пан Де-Тревій наказував Атосові якнайпильніше ставитись до служби в короля, і надто в королеви, і просив переказати це і його товаришам.
Д'Артаньян не виходив з дому ні на крок. Свою кімнату він обернув на обсерваційний пункт. З вікон він бачив усіх, хто приходив і потрапляв у пастку. З підлоги він вийняв паркетину, і тепер тільки стеля відділяла його від нижньої кімнати, де провадили допит. Отже, він чув усе.
Допит, що відбувався після старанного трусу, майже у всіх випадках сходив на таке:
— Чи не передавала вам чогонебудь пані Бонасьє для свого чоловіка або для іншої особи?
— Чи не передавав вам чогонебудь пан Бонасьє для своєї дружини або для іншої особи?
— Чи не доручали вам переказати щонебудь на словах?
„Якби вони щонебудь знали, вони не допитували б у такий спосіб, — міркував Д'Артаньян. — Про що саме хочуть вони дізнатися? Чи не перебуває в Парижі герцоґ
