— Це вони! — скрикнув кардинал, дивлячись на дзиґарі. — Тепер запізно гнатись за ними. Герцоґиня вже в Турі, герцоґ у Булоні. Наздогнати їх тепер можна хіба в Лондоні.
— Які будуть розпорядження вашої еміненції?
— Ні слова про те, що сталося. Нехай королева залишається в цілковитій невідомості. Нехай вона не знає, що нам відома її таємниця.
Кардинал сів, написав листа, запечатов його своєю печаткою й подзвонив. Офіцер з'явився вчетверте.
— Покличте до мене Вітре, — сказав кардинал, — та скажіть йому, щоб злагодився до подорожі.
За хвилину викликаний чоловік стояв перед Рішельє. На ньому були чоботи з острогами.
— Вітре! — сказав кардинал. — Ви негайно поїдете до Лондону. Не спиняйтеся підчас подорожі ані на хвилину. Передасте цього листа міледі. Ось ордер на двісті пістолей; ідіть до мого скарбника й звеліть видати цю суму. Дістанете стільки ж, якщо знову будете тут за шість днів і добре виконаєте моє доручення.
Посланець, не вимовивши жодного слова, вклонився, взяв листа, ордера на двісті пістолей і зник.
Ось що було написано в листі:
„Міледі!
Будьте на першому балі, де буде присутній герцоґ Б'юкенгемський. На камзолі в його буде дванадцять діямантових навісків. Підійдіть до нього й відріжте два. Коли ці діяманти будуть у ваших руках, зараз же повідомьте мене“.
Другого дня по цих пригодах Атос не повернувся, і тому Д'Артаньян з Портосом повідомили пана Де-Тревія про його заник. Араміс дістав відпустку на п'ять день і, як казали, перебував у Руані в родинних справах.
Пан Де-Тревій був за батька для своїх салдатів. Наймолодший і найнепомітніший з них, аби носив мундир мушкетера, міг бути певний в його помочі й підтримці, немов він був йому рідний брат.
Де-Тревій зараз же попрямував до карного судді. Послали по офіцера, що командував постом Червоного Хреста, і, по пильних розвідинах, дізналися, що Атос тимчасово мешкає у Фор-Левек.
