Військова музика зупинила ся і полька Офенбаха розпустила ся десь в повітрі. З двома рушницями на плечах, з револьвером на стегнї, суворий і величавий як Робінзон Крузо, Тартарен пройшов поважно між всїми сими ґрупами, але в отелї йому уже не стало сил. Відїзд з Тараскону, порт Марсель, переїзд, чорногорський князь, пірати, все се перемішало ся, крутило ся в його голові. Треба було його завести в його кімнату, скинути з нього зброю, і роздягнути його. Навіть уже збирались послати за лїкарем: але ледве доткнувши ся подушки наш герой почав так голосно хропти і так рівномірно, що готельова прислуга вважала зайвою поміч науки, і всї розійшли ся потихеньку.
Уже третя година прозвонила на магістратськім годиннику, коли Тартарен прокинув ся. Він спав весь вечір, всеньку ніч, весь ранок і навіть добрий кавалок по полудню. Варто також додати, що уже цїлих сих три днї феза була також дуже важка!..
Перша думка нашого героя, лиш тільки він продер очи була така: „Я в краю левів“.
Чому би не так? Аджеж леви суть тут зовсїм близькі, за пару кроків, під рукою, і він мусить з ними бити ся, брр!.. його огорнув смертельний холод, і він безстрашно заховав ся під свою ковдру.
Але через хвилину, веселий гомін зовнї, таке синє небо, яскраве сонце, котре заливало світлом кімнату, добрий снїданок, котрий він велїв собі подати до ліжка, велике вікно, що виходило просто на море, все се скроплене фляшкою чудового крешійського вина, скоро повернуло йому колишній героїзм. „На левів! на левів!“ за-
