Сторінка:Альфонс Доде. Остання лєкція. 1908.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
10

казувати задання. Чого б не дав я аби тільки спромогтися проказати те славне правило з граматики, голосно та ясно, без помилки од краю й до краю! Але ж я заплутався в перших словах й стояв, хитаючись на лаві, трохи не плачу чи й не мав одваги підвести голову. Коли ось чую, пан Гамель, каже мені:

— „Я не лаятиму тебе, любий Франце, бо, певне, ти й так досить покараний… Так воно завсігди буває, бо певне кожного дня кажуть собі: „А! та ще в мене є багато часу. Вивчу завтра“. А ось бачиш що виходить. Ех! велике ото було нещастя нашому Ельзасові, що раз-y-раз одкладав свою освіту на завтра. А тепер оті чужі люде мають право нам сказати: „Як! ви удаєте з себе французів, а не вмієте ні писати, а ні говорити своєю мовою!“ В усьому тому, мій бідний Франце, ти ще не найбільш винуватий. Нам усім перепаде добра частина цих докорів. Ваших батьків не дуже то