обходила ваша освіта; їм більш подобалося, щоб ви працювали коло землі, або по пряльнях, аби придбати на кілька шагів більше. А мені самому хіба нема чого закинути? Хіба я й сам не велів вам частенько поливати мені садок, замісць вчення, або коли мені хотілося понадити рибу, чи я ж соромився відпускати вас раніш, ніж було треба!..
Отак, переходячи з одного та на инше, пан Гамель почав далі говорити нам про французьку мову. Він говорив нам, що рідна мова — найкраща в світі, найясніша, найґрунтовніша; що її треба зберігати серед нас, й ніколи не забувати. Коли який нарід підпаде в неволю до другого, казав учитель — то поки він тримається своєі рідної мови, то наче він держить ключ від своєї тюрми…
Потім пан Гамель взяв граматику й прочитав нам наше задання. Я здивувався, як добре я розумів тепер. Усе,
