Прибравшись у людську, зменшену до росту синів Адамових форму, він зберіг кілька характерних для своєї старої природи прикмет. Його великі вилуплені очі, плесковатий ніс та товсті губи, вкриті чорними вусами й бородою, що кучерями спадала на груди, нагадували ще керубів з дому Ягве, досить добре представлених нам биками з Ніневії. На землі, як і на небі, він носив ім'я Істар і, хоч був цілком позбавлений чванькуватости та звільнений од усяких соціяльних забобонів, все ж, з огляду на непереможну потребу скрізь і завжди бути щирим і правдивим, виявив своє високе походженням становище в небесній ієрархії, переклавши на земну мову титул керуба та наказавши звати себе князем Істаром. Втікши до людей, він захопився палким до них співчуттям. Вичікуючи часу визволення небес, він негайно ж узявся рятувати будучність людства та прискорювати руїну сучасного недоброго світу, щоб з його попелу в згуках ліри збудувати світлий край радощей і любови. Служачи за хеміка в одного купця, що торгував штучним гноєм, він жив на невеличкий заробіток, співробітничав у вільнодумних газетах і був засуджений на кілька місяців до тюрми за антимілітаризм.
Істар зустрів свого брата Аркадія седечно, привітав його за розрив з партією злочинства і оповів йому про спад цілої півсотні дітей неба, що тепер заклали поблиз Валь-де-Ґрас колонію з надзвичайно бадьорим настроєм.
— На Париж анголи наче дощем сиплються, — казав він сміючись. — Що-дня на голову нам падає
