на зімньому велодромі, про салон авіяції в Брюсельському автомобільному гурткові; та все це їх не разважило. Тоді вони, як до найлегшої розваги, звернулись до кохання, і їм пощастило заглибитися в нього до потрібної міри, але в ту як раз хвилю, коли од неї вимагалося найбільше участи в обопільності почування, Жільберта, несподівано здрігнувшись, скрикнула:
— Боже ж мій! Де ти, Морісе, взяв безглузду думку сказати мені, що мій ангол-охоронець бачить мене. Ти не можеш собі й уявити, як це мене гнітить.
Моріс з досади досить круто закликав коханку до порядку. Жільберта ж заявила, що вона має принципи, що боронять їй дурити чоловіка в присутності анголів.
Бажання знову побачити Аркадія цілковито опанувало Моріса. Він гірко докоряв собі, що розлучаючися з ним, втратив його слід. Тепер і вдень і вночі він вигадував спосіб його віднайти.
На всякий випадок у маленькому листуванні великої газети він умістив оповістку: «Моріс Аркадієві. Верніться». Але дні минали, а Аркадій не вертався.
Одного ранку, о сьомій годині, Моріс пішов до Сен-Сюльпіс послухати службу абата Патуйля, а після неї, коли піп виходив з ризниці, Моріс спинив його і попросив у нього кількох хвилин на розмову. Вони спустилися вкупі по сходах церкви і пішли, гуляючи, під ясним небом до фонтану
