Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/183

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

копито. Пустомол вчинив трус у моїй келії, знайшов там папір, атрамент, свіжо видруковані грецькі книжки та почеплену на стіні флейту Пана. Познавши в мені по цих ознаках диявольського духа, він наказав кинути мене у вязницю, де мене годували б хлібом туги та водою скоробити, як би я не майнув одразу ж через вікно та не сховався в гаях через Німф і Фавнів.

— Скрізь горіли огнища і од них линув дух людського печеного мяса. Скрізь були муки, кари, ламані кості, вирізані язики. Дух Ягве ще ніколи не дихав такою дикою люттю. Та все ж не дурно люде підняли віко античної труни, не дурно дивилися на римську дівчину. В цьому нелюдському терорі, коли й папісти й реформатори мірялися насильствами й жорстокістю, дух людський серед кар і страт знову набирав сили і зваги. Він насмілювався зводити очі на небо і бачив там не п'яного від помсти семіта, а спокійну й променисту Венеру Уранію.

— І в цей час народжувався новий лад річей, починалися величні віки. Не повстаючи публічно проти бога предків, людський дух скорився його найбільшим ворогам — Науці й Розумові, і абат Ґассенді потихеньку запровадив старого бога в далеку безодню перших причин. Учачи й радячи нещасних смертних, доброзичливі демони заохочували кращі розуми цього часу до всякого роду промов, комедій і досконало мистецьких оповідань. Жінки вигадали родинну балачку, приятельське листування і ввічливість; звичаї придбали м'якости й шляхетности,