з підборіддя на груди цілим каскадом сніжносивого волосся, куди він раз-у-раз топляв свою довгу й сухорляву руку з золотими каблучками. Тужачи вже двадцять літ за своєю дружиною, що в росквіті молодости й краси загинула від сухот, він присвятив своє життя відшукуванню способів зноситися з мертвими та збиранню в свій сумовитий отель ріжних кепських картин. Його довір'я до Ґінардона не знало меж. M-r Блянкменіль, керовник великої кредитової інституції, являвся до магазину, мабуть, не рідше за Демезона. Це був огрядний добродій літ п'ятидесяти; він мало цікавився мистецтвами та певне мало що й тямив у них, але його приваблювала молода Октавія, що сиділа в магазині, як куріпка в своїй клітці.
M-r Блянкменіль не загаявся дійти з нею до порозуміння, що його, свіжо закоханий в Октавію, не добачав, за браком досвідчености, один лишень Ґінардон. Вважаючи Ґінардона за дивовижно спритного підроблювача, инколи цікавився зайти до нього і Ґаетан д'Еспарв'є.
Одного разу завітав до старого антиквара і росповів йому свої проєкти великий майстер шпади — m-r Трюк де Рюфек. Він улаштовував у Малому Палаці на користь виховання дітей мароканських вояків виставку холодної зброї всіх часів і прохав дядька Ґінардона позичити йому кілька найцінніших річей цього роду зі своїх колекцій.
— Спочатку, — казав він, — ми думали організувати виставку під назвою «Хрест і Шпада». Сполучення цих двох слів дає вам змогу відчути дух,
