що керував нашою ініціятивою. Високе патріотичне й християнське почуття підказало нам думку сполучити шпаду — символ чести, з хрестом — символом порятунку. Справу було віддано під високу опіку військового міністра і монсіньйора Кашпо. Та на нещастя нам не пощастило здійснити наш намір і ми мусили предмети виставки розрізнити… Зараз ми влаштовуємо виставку одної лишень Шпади. Я склав статтю, що пояснює значіння цієї маніфестації.
Сказавши так, m-r Трюк де Рюфек витяг з кишені набитий паперами портфель і, витрусивши споміж усякого роду протоколів про поєдинки та свою грошеву неспроможність невеличкий шматочок кепсько списаного паперу, промовив:
— Ось, слухайте: «Шпада — це сувора непорочна дівчина. Це зброя переважно французька. За нашої доби, коли, після довгого занепаду, національне почуття паленіє дужче ніж коли…» і так далі. Почуваєте?
І він відновив своє прохання дати йому кілька гарних річей, щоб поставити їх на найкращому місці на цій виставці для дітей мароканців, влаштовуваної під почесним головуванням генерала д'Еспарв'є.
Дядько Ґінардон зброєю майже не цікавився: він торгував найперше картинами, рисунками та книжками. Але його ніколи не можна було застукати несподіванкою. Він зняв з гачка рапіру з запобіжним наручником часів Люї XIII (насправжки ж Наполеона III, безперечно) і подав її організаторові
