автора — Теотокопулі з Тінторету, що був вищий за це місто на сотню ліктів.
— Це непорочність, чистота, сила, таємничість, щось апокаліптичне.
Ґраф Демезон заявив, що Ґреко — його найулюбленіший маляр. Блянкменіль же в глибині душі задовольнений був не цілковито.
Тут прочинилися двері і зовсім несподівано з'явився Ґаетан.
Він позирнув на святого Франсуа і вигукнув:
— Ах, чорт!
Блянкеміль забажав довідатися, що він думає про цього так вихвалюваного нині художника. Не змушуючи прохати себе вдруге, Ґаетан відповів, що він не вважає Ґреко за якогось шалапута чи божевільного, як це колись про нього думали: найпевніше — Теотокопулі мав якусь хоробу очей, що змушувала його калічити свої фігури.
— Він був астигмат і зизоокий, — закінчив Ґаетан, — він малював, що бачив і саме — як бачив.
Ґраф Демезон не виявив охоти задовольнитись таким природнім поясненням. Блянкменілеві ж своєю простотою воно, навпаки, дуже сподобалося.
Ображений Ґінардон вигукнув:
— Ви, m-r д'Еспарв'є, ще скажете, що й святий Іоанн був астигмат, бо ж він бачив жінку, одягнену в сонце, з вінком із зірок на голові та місяцем у ногах, звіря з сьома головами й десятьма рогами та сім анголів у одежі з льону, що несли сім келихів, повних гніву Бога живого.
