прикро. Церква між сільськими хатками — як квочка між курчат.
— Так, так, — підхопила мадам Вердельєр, сяючи од задовольнення. — Саме так!
— А дзвіниці, мадам?
— О, добродію, дзвіниці, — то ж одна краса!
— Так, мадам, вони тягнуться до неба, як велетенські клізми до голих задів херувимів.
Мадам Вердельєр блискавкою зникла.
Цього ж таки дня приніс пораненому втіхи й поради абат Патуйль. Він став умовляти Моріса залишити кепське товариство і замиритися з родиною. Він змалював заплакану матір, готову прийняти в свої обійми віднайдену дитину. Одмовившись мужнім зусиллям од безладного життя з непевними втіхами, Моріс вернув би спокій свому серцю і силу свому духові; він позбувся б згубних хімер і визволився б спід влади духа зла.
Молодий д'Еспарв'є подякував абатові Патуйлеві за його чулі слова і запевнив його в повній тревалості свого релігійного почуття.
— Я ще ніколи не мав такої міцної віри, — сказав він. — Та ніколи не було в мене й такої потреби її мати. Уявіть собі, пане абате: тепер я мушу вчити катехізму свого ангола-охоронця, що його забув.
Аббат Патуйль глибоко зітхнув і порадив своїй любій дитині молитися, бо молитва — це єдиний засіб порятунку для опанованої демоном душі.
— Хочете побачити мого ангола-охоронця, пане абате? — спитався Моріс. — Почекайте трохи, він пішов по цигарки для мене.
