блискавки заторохтіли по мощених зорями шляхах. Три дні й три ночі на Горі Господній не мали звісток про ці улюблені й страшні армії. На світанку ж четвертого дня долетіли непевні й трівожні новини. Росповідалося про якісь невиразні перемоги, про якісь непевні тріумфи. Чутки про славетні і вдатні бої горою наростали за кілька годин і враз розліталися. Запевняли, що кинуті Рафаїлом на повстанців блискавки знищили у них цілі ескадрони. Добре інформовані анголи повідомляли, що військо нечестивки Зіти поховано під вирами огненної бурі. А дикого Істара скинуто в безодню догори раком так хутко, що хула його уст враз заглухла в несамовитому перді. Охоче вірили, що обтяжений діямантовим намистом Сатана знову опиниться в безодні. Тим часом начальники трьох армій не слали ніяких повідомлень. До чуток слави домішувалися глухі поголоски про поразку, про сквапний відступ. Нахабні голоси твердили, що дух останьої категорії, якийсь ангол-охоронець, якась мізерія Аркадій, один перекинув і стопкав блискучу армію трьох великих арханголів.
Говорили також про масові заколоти в північному небі, де вибухнув був перед початком часів перший бунт; де-хто ніби навіть бачив чорні хмари нечестивців, що приєднувалися до повстанських армій, організованих на землі. Але порядні громадяне не прислухалися до цих брудних чуток і вірили тільки звісткам про перемоги, ширячи їх із уст в уста та запевнюючи инших і самих себе. З високих міст полинули співи радости; Серафими
